Українська зелень перетворилася на рідкісний товар
Подивимось, який асортимент зелені пропонує ринок «Столичний» — фундамент київського опту. Салати з поетичними назвами Айсберг, Ромен, Лолло Біондо, Лолло Россо, Фрізе — з Іспанії, м’ята, чебрець, селера (стебло), навіть рукола, яка росте на дачах під Києвом як бур’ян — з Італії, кінза — з Грузії, а базилік — з Ізраїлю.
Яку ж зелень маємо українського походження? Редис, шпинат, щавель, цибуля зелена та порей. Ще на початку квітня навіть кріп та петрушку на ринок «Столичний» постачав Іран, але цю позицію вже спромігся закрити український виробник. Кажуть, влітку на базарах та в магазинах, вітчизняної зелені майже 90% — її вирощують у відкритому ґрунті.
Але в цілому бачимо цікавий тренд: за підсумками 11 місяців 2020 року частка української зелені на вітчизняному ринку скоротилася на 10% — на користь зростання поставок з-за кордону. Сьогодні в Україні здебільшого продають свої салати та трави виробники Ефіопії, Польщі, Італії, Нідерландів, Тунісу. Повчально, що в минулому році сусідня Польща у поставках зелені в Україну поступилася першістю спекотній Ефіопії, яка зараз займає 38% імпорту. Важливий нюанс: здебільшого іноземні салати і трави вирощуються на гідропониці, тобто на штучних середовищах без ґрунту.
Як кажуть експерти, весною у вітчизняних супермаркетах української зелені обмаль, бо її мало вирощують. В країні недостатньо теплиць, які є дорогим задоволенням: побудувати 1 квадратний метр парника — це 20 тисяч доларів, окупність — від 8 до 12 років. Мовляв, щоб забезпечити українців зеленню з власної землі — теплиць в країні повинно бути в п’ять разів більше, ніж зараз.
«В Україні є проблема з зеленню фактично тільки два місяці — у січні та лютому. Наша країна може повністю забезпечити себе власними салатами і травами, але продавати їх дуже велика проблема. Особливо важко працювати з супермаркетами, де просять надзвичайно великі „відкати“, — розповідає Вікторія Глинська, директор ТОВ „Агро-поставка“ — одного з найбільших виробників свіжої зелені в Україні, яке розташоване у Мелітопольському районі Запорізької області. — Сьогодні вітчизняні фермери вимушені продавати свої врожаї перекупникам. Я вже працювала з супермаркетами — знаю що це таке. Всюди — фіктивні компанії-„прокладки“, які дають „відкати“ супермаркетам кожного місяця. Попасти на прилавки можливо тільки з якоюсь екзотикою».
Звичайно, така «схема» суттєво впливає на кінцеву ціну продукції. Наприклад, влітку зелень з поля коштує, скажімо, 30 грн/кг і в роздріб її можна поставляти за ціною 56−70 грн/кг (з врахуванням упаковки, логістики, доставки, охолодження), але супермаркети продають вирощене за 120−150 грн/кг. Тобто у чотири-п’ять разів дорожче.
Вікторія Глинська займається вирощуванням зелені вже 30 років і горизонтів для розвитку свого бізнесу не бачить: експорт фактично зачинений. Раніше свою продукцію вона здебільшого продавала в РФ, в минулому році їй вдалося зробити кілька пробних поставок по 10 тонн в Польщу, але в Європі — квоти.
«Інші країни перш за все думають про своїх виробників, Україна пускає на ринок всіх, — розповідає Вікторія Глинська. — Наприклад, в минулому році мені довелося знищити три гектари салату. Коли він підійшов до реалізації, його собівартість складала 7 грн/кг, перекупники давали 10 грн. Але мені було вигідніше салат зафрезерувати, оскільки його збирання обходилося по 5 грн/кг. В той же час супермаркети продавали такі салати по 50−70 грн/кг.
Здавалося б, навколо великих міст дуже вигідно вирощувати зелень. Але під Києвом в минулому році різали на металолом тепличний комплекс площею 7 чи 8 га, оскільки господарі не змогли реалізувати вирощене — виникли проблеми з супермаркетами і вони були змушені ліквідувати господарство.
Я би з задоволенням поставила 10−50 теплиць, якби була впевнена, що у мене куплять вирощене за 20−25 грн/кг при собівартості продукції у 7 грн/кг. Але який сенс вирощувати, брати кредити, щоб потім відправляти врожаї на компост? І це стосується не тільки зелені — всіх українських овочів. Пам’ятаю, як в 2014 році я вирощувала моркву і з’ясувалося, що її нема куди продати — хоч на полі залишай, щоб не платити за збір, сітки, перевезення, зберігання. До речі, оренда холодильників для 200 тонн моркви не мала жодного економічного сенсу».
Господарство Вікторії Глинської — це 40 га орендованої землі, за яку треба платити оренду. Отже фермерка змушена використовувати всі можливості аби заробити. Причому, ТОВ «Агро-поставка» — це великий виробник, таких, мабуть, з десяток на всю Україну. Але на відміну від багатьох інших господарств, Вікторія Глинська платить податки, і за її спостереженнями таких офіційних великих виробників зелені — всього три. Отже вона змушена продавати свою зелень хоча б по 20 грн/кг, у той час як нелегальні учасники ринку готові демпінгувати, бо вони не платять податки.
В Україні є чимало невеличких господарств, які вирощують екологічно чисту зелень для себе та вузького кола поціновувачів, які хочуть розуміти, що споживають. Одна з таких ферм — «Соколово Фуд Форест» у Дніпропетровській області, де культивують органічні овочі, фрукти, ягоди і трави з 2016 року.
«Я не знаю проблем з авітамінозом, оскільки в мене на столі є зелень круглий рік — розповідає гурман зелені Володимир Малишко, засновник органічної ферми „Соколово Фуд Форест“. — Пару років тому ми почали вирощувати свою зелень, тому що аналоги в супермаркетах — м’яко кажучи, не екологічні. Купувати салати та кріп у бабусь на ринках — теж не вихід. Вони не дуже розуміють, скільки ллють добрив на грядки — заради більшого та швидшого зростання. Це безконтрольне, божевільне застосування гербіцидів, інсектицидів, без перебільшень, можна назвати катастрофічним».
Як зауважує підприємець, без хімії якісну зелень виростити не складно, важко продавати врожаї. Українське фермерство тільки відроджується — дуже повільними темпами, і господарі — незважаючи на збитки, як не дивно, продовжують працювати. Але торговцям простіше купити єгипетську або ізраїльську зелень, яка досить часто на прилавках вже не виглядає свіжою.
«Навколо супермаркетів — ціла мафія, туди так просто не зайдеш, — наголошує Володимир Малишко. — До того ж торговим мережам потрібні великі об’єми зелені, а щоб її вирощувати у таких масштабах — треба мати керований процес, а це тільки інтенсивне сільське господарство, яке потребує хімії.
На правильному шляху — магазин «Good Wine», який підтримує фермерів, пропонує передзамовлення — навіть оплачує продукцію наперед і не «тисне» на господарів, щоб вони віддавали зелень подешевше».
На думку Володимира Малишко, щоб виробникам було цікаво вирощувати зелень, і цей ринок розвивався, покупцям треба інакше ставитися до свого здоров’я. На жаль, сьогодні масова культура споживання зелені дуже низька. В меню українців домінують жирні, калорійні продукти, швидкі вуглеводи. Зелені купують недостатньо і чимало споживачів взагалі не звертають увагу на її якість.
«Я спеціально перевіряла імпортну зелень на вміст хімічних речовин і жахнулась висновкам лабораторії: це суцільна отрута, — розповідає Вікторія Глинська. — При закупівлях, наскільки мені відомо, супермаркети перевіряють одну партію, але партій багато. Розраховувати на те, що зелень українських фермерів можна купити на базарах — не варто. Там працюють перекупники, звичайні фермери не торгують. Отже на прилавках кріп, петрушка та салати можуть бути з Ірану, Грузії, Азербайджану. Знаю, що влітку до нас завозили зелень навіть з Узбекистану. Здавалося б, ця країна знаходиться далеко. Але там дуже дешева робоча сила, і, коли продукції забагато — її віддають майже задарма, і тому вартість перевозки вже не грає великої ролі. В результаті, якщо раніше з Узбекистану до нас завозили тільки кріп та петрушку, то зараз — всю лінійку зеленої продукції».
Як кажуть фахівці аналітичного центру ринку «Столичний», імпортна зелень — це сезонне явище, оскільки вітчизняні салати та трави в холодний період вирощувати дорого, їх дешевше закуповувати за кордоном. Частина дрібних господарств, які займаються зеленню, досить велика і вони роблять поставки основним реалізаторам на ринку.
У супермаркетів набагато вище вимоги до продукції: від якості товару до упаковки. Щоб бути конкурентними, треба інвестувати в виробництво зелені, а у дрібних господарств не завжди є можливості. До того ж українські фермери по суті не мають часу займатися доставкою та реалізацією товару, вони просто її вирощують і відправляють іншим людям для продажу.
Як запевняють фахівці ринку «Столичний», з потеплінням вітчизняної зеленої продукції буде більше, але можливі ризики з огляду на локдаун. Зокрема, у фермерів в минулому році з цієї причини були дуже великі втрати. До речі, виробникам на замітку: сьогодні на ринку не вистачає черемші з теплиць. Проте більше стало зелені в стандартизованій упаковці, збільшився обсяг продажів мікрогріну.
Як повідомили Agravery в прес-службі METRO Cash & Carry Ukraine Ltd, співвідношення продажів закордонної та вітчизняної зелені залежить від пори року. Під час сезону виробництва локального продукту на полицях «METRO» здебільшого представлений асортимент українського походження. А імпорт в мережу супермаркетів постачають переважно з Італії та Нідерландів.
Проте «METRO» спільно з українськими виробниками розширює асортимент та замінює імпортну продукцію локальними аналогами. Минулого року це були різані миті салати, зокрема, вагові — Ромен та Кейл. У цьому сезоні також планують поповнювати полиці своїх супермаркетів новими салатами.
Сьогодні попит на салатну групу тільки зростає — як і на появу у продажу нових культур. Зокрема, в «METRO» щороку збільшується асортимент мікрогріну — це мікрозелень люцерни, соняшника, редису, салату та зеленого горошку, попит на цю продукцію зростає. Особливо — у клієнтів HoReCa.
В «METRO» передивилися свій асортимент салатів за минулий рік і в результаті збільшили постачання локальної продукції до 31%, а імпорт скоротили на 46%. Що стосується цін, то середні цінники на салати залишилися незмінними. Але періодично виникають сплески цін — через погодні аномалії.
Що ж робити тим патріотичним споживачам, які хочуть купити українську зелень прямо зараз? Як каже Вікторія Глинська, є тільки один варіант — звернутися напряму до виробника. «Я намагалася продавати свою продукцію через інтернет — шукала клієнтів-гуртовиків, але не знайшла. Зазвичай? споживачі замовляють зелень пучками — по 100−300 грам, але для мене, як для виробника, немає сенсу займатися такими мізерними обсягами — для цього потрібно наймати робітників»/
Зелень — швидкопсувний продукт. Кажуть, що петрушку можливо зберігати у холодильниках до двох місяців. Але Вікторія Глинська називає це «братською могилою» — при охолодженні зелень живе місяць, не більше, інакше це буде отрута. Якщо салати і трави не оброблені — при їх вирощувані не використовували пестициди та гербіциди, і виросли вони на землі — зберігаються 10−15 днів. Навіть при доброму охолодженні. А потім починають гнити.
І якщо, наприклад, ягоду можна заморозити, то з зеленої «лінійки» для цього підходить тільки шпинат, інша продукція в Україні попитом не користується — у нас звикли до свіжої зелені.
«Нещодавно я побувала в Ізраїлі — їздила на семінари, щоб подивитися як там працюють з овочевою продукцією, — розповідає Вікторія Глинська. — Ізраїльський виробник щойно придбав насіння, але вже знає за яку ціну продасть врожаї і це дає можливість планувати роботу на наступний рік. Там є логістичні центри — склади, з якими фермери підписують договори на певну кількість вирощеної продукції — це вирішує багато логістичних питань.
А в Україні, наприклад, можна купити насіння на 100 тисяч грн, вкласти ще 100 тисяч у процес вирощування, зібрати врожай і заробити… 50 тисяч. До речі, сьогодні насіння зелені в Україні здебільшого — теж імпорт, який, на жаль, викликає багато нарікань: насіння дрібне і схожість погана. Вітчизняна селекція теж суттєво втратила свою якість, хоча до 2014 року у нас було добре насіння…
Якби можновладці проявили політичну волю і підтримали наших фермерів на державному рівні хоч на якійсь період — думаю, чимало господарів почали б вирощувати зелень. А поки що фермери виживають, а перекупники заробляють. І в підсумку український ринок зелені відстає від європейського років на десять».
