Переселення окупантів: населення Криму збільшилося майже на мільйон
«Міграційна зброя» та соціокультурна переробка населення в процесі колонізації нових територій Російською імперією та Радянським Союзом мають тривалу історію. Протягом її в Росії накопичений різноманітний досвід та величезний науково-історичний фундамент.
Демографічна історія Криму з моменту потрапляння півострову до сфери геополітичних інтересів Росії у XVIII столітті містить декілька періодів, що мають однакову типологію – вони завжди розпочиналися із соціокультурного руйнування Криму, а завершувалися його перетворенням відповідно до стандарту, який привносився окупантами. Про це йдеться у матеріалі Андрія Клименка та Тетяни Гучакової на сайті Black Sea News.
На всіх історичних етапах Російська імперія та СРСР потужно використовували в Криму «міграційну зброю». Сенс його завжди зводився до витіснення (стимулювання еміграції та/або депортація) корінного кримськотатарського населення та заселення Криму прибульцями з російських регіонів (або навіть іноземними колоністами з потрібними компетенціями).
Саме тому після окупації та невизнаної цивілізованим світом спроби анексії півострова в 2014 ми очікували нової демографічної політики РФ відносно Криму. Зауважимо, що в російській історії керована міграція російського населення на нові захоплені території завжди була частиною переосвоєння «трофею» під нові цілі, для кардинальної зміни функціональної спеціалізації території.
Протягом терміну окупації автори ведуть власний моніторинг відповідної офіційної та дотичної інформації, розуміючи, що російська статистика в цілому та статистика окупаційної адміністрації Криму і Севастополя особливо, є не інструментом аналізу, а в значній мірі – засобом дезінформації. Інформаційний масив за різними напрямками, що накопичений з лютого 2014 року, вже дає можливість робити досить впевнені висновки. На жаль, специфіка використаних джерел, що існують в умовах тотального контролю російських спецслужб та «залізної завіси», не дає можливості класичних посилань з міркувань безпеки цих джерел. Тому читачеві доведеться сприйняти на віру деякі тези авторів.
