Atlantic Council: НАТО надав Україні новий статус, що далі?

12 червня НАТО оновив свої відносини з Україною, офіційно визнавши її країною Програми розширених можливостей (EOP). Таким чином, вона стала шостою країною з таким статусом поруч з Австралією, Фінляндією, Швецією, Грузією і Йорданією.

Про це пише Atlantic Council, пояснюючи, що EOP принесе Україні потенційну вигоду у вигляді покращеного доступу до навчань і програм покращення сумісності. Крім того, може покращитися обмін інформацією й досвідом між українськими військовими і країнами НАТО.

В Україні рішення альянсу зустріли схвально як доказ підтримки євроатлантичних амбіцій країни. Багато західних партнерів теж з ентузіазмом відреагували на новий український статус. Зокрема, рішення НАТО похвалив міністр закордонних справ Великої Британії Домінік Рааб. Звісно ж, в Кремлі заявили, що розширення партнерства між альянсом й Україною "не принесе користі для зміцнення безпеки й стабільності в Європі".

Atlantic Council зауважує, що EOP не варто плутати з перспективою членства в НАТО. Однак, ця програма подає сигнал про початок нового етапу поглиблення відносин, які можуть мати великі геополітичні наслідки для всього регіону. Що це поглиблення буде означати для України і як це може вплинути на євроатлантичні інтеграційні амбіції країни?

На думку колишнього заступника Генерального секретаря НАТО Александра Вершбоу, рішення альянсу включити Україну в програму розширених можливостей дуже запізніле. Але воно все одно лишається важливим кроком в українській євроатлантичній інтеграції.

"Україну несправедливо оминули, коли програму тільки запустили в 2014 році з метою поглибити співпрацю між НАТО й найбільш готовими до взаємодії партнерами. На саміті в Уельсі влітку 2014 року країни НАТО запросили Грузію, Фінляндію, Швецію, Австралію й Йорданію стати першими країнами EOP. Але вони не захотіли оновити статус України в часи, коли агресія Росії на Донбасі посилювалася", - пригадав Вершбоу.

Він вважає, що оновлення українського статусу зараз - це визнання того прогресу, якого Київ досяг у підвищенні сумісності своїх військ з силами альянсу через участь в операціях НАТО від Балкан до Афганістану.

За словами Вершбоу, розширений статус дасть Україні додаткові можливості участі в навчаннях НАТО, а також в проведенні політичних консультацій зі стратегічних питань, обміну інформацію й даними розвідки щодо поточних і майбутніх загроз. При цьому він додав, що співпраця між Україною і НАТО взаємовигідна. Адже військові альянсу вже отримують велику вигоду від тренувань і маневрів з перевірених в боях українськими солдатами. Вони багато дізналися з українського досвіду про російські кібератаки, інформаційні операції й інші форми гібридної війни.

"Надавши Україні статус EOP, НАТО тепер повинен перейти до повної інтеграції країни у свою розробку широкої стратегії щодо Чорного моря, покликаної стримати військове розгортання Росії в окупованому Криму й перешкоджання з її боку свободі пересування в Чорному й Азовському морях", - вважає Вершбоу.

У свою чергу, експерт Українського інституту майбутнього Андрес Умланд зауважив, що хоч новий статус відносин України з НАТО - це крок в правильному напрямку, він не наближає Київ до плану дій з набуття членства. Натомість, формулювання альянсу дають підстави звинуватити його у відступі від старих офіційних заяв про українське майбутнє членство.

"Український статус як партнера програми розширених можливостей не віщує жодних рішень щодо членства в НАТО", - йшлося в заяві альянсу.

"Але хіба таке рішення не було зроблене ще на саміті НАТО в Бухаресті у 2008 році?" - дивується експерт.

На його думку, замість того, щоб займатися ребредингом співпраці з Україною, Брюсселю й Вашингтону варто було б подумати про альтернативні структури, якщо українське членство зараз неможливе. Ініціатива "Тримор'я" і група "Бухарестської дев'ятки" могли б включати Україну, Молдову й Грузію. Можна також заохотити Польщу, країни Балтії й інших близьких друзів Києва заключити пакти про взаємну допомогу з Україною на зразок того, як це зробили Туреччина й Азербайджан в 2010 році.

"Вашингтон міг би розширити свої хартії про двостороннє партнерство з Києвом і Тбілісі до багастороннього формату на зразок старих Балтійських і Адріатичних хартій. США і Велика Британія могли б перетворити Будапештський меморандум за 1994 рік в більш належний пакт, який би нагадував угоду про оборону, яку в 1953 році підписали США і Південна Корея", - вважає Умланд.